Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст."

непорушно у своїх скелястих могилах; побачиш і тих, кого людське око не помічає, а мікроскопи ледве тільки помічають їхні рух та форму.

Сказавши це, він вийшов за двері і за хвилю повернувся з хлопчиною.

– Це мій слуга, глухий і німий, – пояснив господар. – Загалом, мені саме такий і потрібен: не чує моїх розмов і не розкаже тим, кому це не треба знати; я радий, що знайшов собі такого помічника.

Він наказав хлопцеві наповнити водою наготовлений посуд, а згодом почав досліди. Спочатку поставив на стіл миску, в якій була солона морська вода і дві запалені свічки; я підступив ближче, щоби краще бачити. Учений сипнув до миски жменю потовченого вапняку, який складався зі скам’янілих раковин та дрібних морських істот. Якийсь час він мовчки вдивлявся у воду, змішану з вапном, потім влив туди декілька крапель сапфірової води – і в мисці неждано заворушилося, заклекотіло; за кілька хвилин він додав туди краплю червоної води і промовив:

– Дивися тепер.

Я побачив живих вустриць і всіляких равликів: вони розкривали і закривали свої шкаралупки; якісь водяні павуки, рибки, маленькі раки і жуки різних кольорів снували туди й сюди.

– І в морі тепер багато що змінилося, – витлумачив він, – риба, вустриці, равлики та інші істоти стали вже не такі, як раніше.

Потім дав знак хлопцеві, щоби замість миски поставив велику мидницю, в якій було трохи води, і влив туди сірої та зеленої рідини, додав якогось тлущу та густої, мов смола, олії, сипнув дві жмені землі і дві жмені товченого вапняку, перемішав усе і капнув туди кілька крапель сапфірової води. У мидниці вирувало, здіймалися і лускали пухирі; газ, прикрий, задушливий‚ наповнив повітря. Учений додав туди ще декілька крапель червоної води – вибухнув вогонь і почулося сичання. А коли полум’я згасло, я побачив повну мидницю страхітливих гадів; їх очі світилися кривавим блиском. Дивлячись на цих страшних почвар, пан Рилець промовив:

– Це страховища минулого, в них прокинулося життя, з’явилася і отрута смертельна; біда, коли торкнешся їх рукою: окремі з них можуть завдати невиліковних ран, інші вбивають на смерть. Але воскрешати цих монстрів минулого треба заради того, щоби у порівнянні з сучасним поколінням краще пізнати світ новий і старий.

Сказавши це, він поклав на стіл аркуш білого паперу, розсипав на ньому різнобарвний порошок, попирскав сапфіровою і червоною водою – і на папері, як на хмарі, з’явилися красиві веселки. І раптом звідти злетіли чудесні барвисті мотилі: вони снували у повітрі, а згодом обліпили стіни і вікна і скидалися на дивовижні квіти. Пан Рилець промовив:

– Це краса і оздоба молодого світу. Мотилі чарують, захоплюють око; перли, рубіни і алмази виблискують на крилах; колись у них не було таких красивих кольорів.

Вже біля опівночі за допомогою тих кольорових вод оживляв пан Рилець все нові і нові істоти: серед них я бачив стоногих, стооких, стоголових страховищ, описати їхні жахливі рухи та дивні постаті – річ неможлива.

– Я воскресив, оживив природу допотопних віків, – продовжував далі вчений‚ – ти бачив морські істоти, бачив отруйних гадів, бачив красивих мотилів. Дивися тепер, у що знову все це перетворилося: замість раковин, плазунів і страшних гадів – земля та кавалки вапняку. Де ж ті золоті, схожі на коштовне каміння мотилі? Тільки пилок зостався по них: те, що пережило свій вік, жити не може; непереможний час владарює над цим світом. Одна, одна тільки Саламандра безсмертна, вона – чистий вогонь, і світло цього вогню вічно світити буде. Але той, хто досліджує природу, повинен воскрешати її хоч на короткий час – ця наука в самотньому моєму житті найприємніша для мене забава. Таким чином я ховаюся від юрби. Проте в мене тут є друзі, з якими я іноді ділюся думками; наступної неділі запрошу їх на вечір, приходь і ти до мене, приємно проведемо час серед гарних людей.

Отак ми розмовляли аж до півночі; і я, пізно повернувшись додому, довго не міг заснути: перед очима стояли гади, живі плазуни та мотилі.

Наступного дня я піднявся рано, поставив на стіл дві пляшечки гайнарівських вод, почав дивитися на їхні живі, чудові кольори, міркуючи про їхню міць, яку не так давно бачив у дії; з приємністю мріяв про тайни, про чудеса, які можна повідомити світу з допомогою цього скарбу. Солодкі мрії опановували мною і в час прогулянки за містом на березі моря. Але ах! Не передбачив я того, що людська мудрість, яка розкриває тайни світу, може закінчитися великою бідою, великими стражданнями.

Прийшла неділя, настав призначений вечір; я поспішив до пана Рильця. Йшов туди пішки; вибило сьому: на темних вулицях подекуди тьмяно світили ліхтарі; небо було погідне, тільки холодний вітер дув з море. Підходячи до його хати, почув я страшний шум морських хвиль, а у вікнах помітив світло запалених свічок.

Мене зустрів німий лакей і відчинив двері. Тут дивне видовище відкрилося перед очима: п’ятеро гостей високого зросту і пан Рилець стояли коло столу, тримаючи в руках повні келихи, з яких бухав вогонь, при цьому всі разом кричали:

– Хай славитися Саламандра!

Вони вихилили келихи, а мені здалося, що випили чисте полум’я. Побачивши мене, господар промовив:

– Ти спізнився і не випив з нами полум’я на славу Саламандрі, жменя попелу якої – ланка, а воскресіння і життя – безконечний ланцюг.

Сказавши це, він налив келих, підпалив його, і я, вигукнувши «хай славитися Саламандра!», випив, аби не відрізнятися від решти гостей і догодити господарю.

Потім пан Рилець дістав з шафи кольорові воді Гайнара, наказав німому хлопцеві наповнити мидницю та інший посуд водою і в присутності своїх гостей знову почав із землі і потовченого вапняку воскрешати раків, гадів, мотилів та інші істоти; коли всі із здивуванням побачили ожилі допотопні істоти, він наказав змінити воду, принести листя з дерев і трави.

– Подивимося тепер на сучасність, – промовив він, – одна вода червоного кольору покаже нам найдрібніші істоти краще, ніж найдосконаліші мікроскопи.

Він влив одну краплю в мидницю з морською водою, і там на наших очах з’явилася безліч дивних і страхітливих істот, які на очах починали рости, потім діставав звідти жахливих почвар, клав на стіл: вони нагадували риб, морських тварин, ящірок і крокодилів. Те ж саме учинив потім з криничною водою – й інші з’явилися монстри. Розклавши на столі листя дерев і траву, він покропив усе червоною водою, і тут з’явився невидимий світ у надзвичайних, фантастичних постатях: крилаті дракони, сфінкси, кентаври і